ДОРОСЛІ БУДНІ ДИТИНИ ВІЙНИ
Воєнні дії в усі часи - це горе, поневіряння та нескінченні жертви. Жертви серед військових, що захищають рідну землю, загарбників, що зазіхнули на чуже і на мирних людей, які не прагнуть нічиєї смерті і не мають в цій війні ніякого інтересу. Але найстрашніший наслідок війни - це дитинство, вкрадене у дітей. Жахи війни змушують дітей в одну мить стати дорослими.
Друга Світова війна залишила неминучий біль у серцях дітей. Жителька смт Пришиб Марія Микитівна Карпенко - дитина війни. Вона розповіла, який слід бойові дії залишили у її серці, душі і пам'яті...
- Мені було 11 років. Я не закінчила 5 клас. По радіо у клубі оголосили, що розпочалася війна. Німці приїхали захоплювати наше село на мотоциклах і з автоматами, - ділиться дитячими спогадами Марія Микитівна.
- Як Ви жили під час війни?
- Дуже багато працювала: носила воду, в'язала снопи за косаркою. Дитинство враз закінчилося, потрібно було важко працювати. У нас вдома був санбат. Лежали в хаті всі: і майори, і солдати. Померлих клали у погріб. Інших - лікували. Імен солдат не пам'ятаю зовсім нічиїх, закарбувалося у пам'яті лиш обличчя одного дуже вродливого юнака, якого, на жаль, не вдалося врятувати.
- Як ставилися німці до мирного населення?
- По людях німці не стріляли. Більше у воду - щоб залякати. Не чіпали ні хати, ні церкви. І танки селом проїжджали, але мирних людей не вбивали.
- Ваша родина втратила когось на війні?
- Так, при визволенні села помер мій дядько. А тато вивозив із поля бою поранених і німецька куля вцілила йому в легені. Він помер через зараження крові. Я і досі пам'ятаю його останні слова: «Слухайся маму і бабусю! Може, повернуся живим».
- Яким було життя після війни?
- Після війни всі тяжко працювали, відбудовуючи країну. Про страхіття війни та масштаби людських жертв нагадували нові братські могили, в які проводили перепоховання загиблих. Але всім нам надавало сил жити та працювати відчуття перемоги. Ми були раді тому, що війна закінчилась і люди більше не гинутимуть на полі бою.
Ось так жили діти війни... Побачене ними горе, нескінченна низка смертей і тяжкість автомата в дитячих руках юнаків, які в свої ранні роки стали солдатами, не зможуть стертися з пам'яті. Це - вантаж, який не під силу навіть дорослим... І ми повинні пам'ятати героїзм і мужність тих, хто був надійним тилом навіть в зовсім юні роки!
Ліза Ткач