КАЖУТЬ, ЩО ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ…

Кажуть, герої не вмирають... Кажуть, вони вічно живуть у серцях своїх земляків... Кажуть, вони спостерігають за нами з Небес і радіють нашим перемогам та допомагають пережити поразки... І кажуть це, щоб заспокоїти біль втрати, щоб загоїти рани скорботи, щоб втішити і подарувати віру...

Івану Аксентійовичу Міюцу 14 серпня мало б виповнитися 99 років, але доля вирішила інакше і рукою смерті забрала від нас дорогу і всіма шановану людину. Ми певні, що більщість земляків його знали і поважали. А тим, кому не поталанило дізнатися про нього, розповімо про його життєвий шлях, про те, через що йому довелося пройти до того, як обірвалася нитка, якою вишивався рушник його долі...

Наш ветеран Іван Аксентійович Міюц народився 14 серпня 1918 року в смт.Михайлівка. Він був єдиним хлопчиком у дев'ятидітній родині Аксентія Митрофановича Міюца. В 1938-му році Івана призвали в армію, а під час радянсько-фінського конфлікту у 1939 р. йому вперше довелося воювати. В 1940-му Іван Аксентійович демобілізувався, повернувся додому. Працював він у колгоспі недовго, бо знову з приходом війни довелося взяти у руки зброю. Двічі був поранений, одужував і знову йшов у бій.

Війна - це злісна всепожираюча і руйнівна сила, яка приносить із собою чимало горя, страждань і душевної порожнечі. Війна - це дійсно пекло, та Іван Аксентійович і в ній знайшов життєву мудрість, бо ж про війну він колись сказав: «Там вчишся цінувати кожну відведену тобі секунду, бо щомиті може влучити ворожа куля».

Після війни чоловік повернувся знову до колгоспу. Своє кохання довго шукати йому не довелося. Коли повернувся після боїв, не міг очей відвести від сусідської Марійки, тому не зволікав і одружився вже восени 1946-го року. У нього з'явилося двоє дітей.

Іван Аксентійович ніколи не любив сидіти без діла і до кінця свого життя залишався такої ж думки. Війна перекреслила Іванові юність, через що про освіту мови бути не могло: закінчив він лише 5 класів. Та чоловік працював плідно, тому став бригадиром рільничої бригади, старшим чабаном.

Переступивши певний віковий рубіж, людина знаходить мудрість і досвід. Кожен з нас може поділити життя на певні відрізки, у кожного є якісь конкретні точки, від яких починається новий відлік. Дитинство, юність, молодість... У Івана Аксентійовича серед страшних точок відліку є не лише війна, але й голод. Дійсно, чимало випробувань випало на долю Івана Аксентійовича, та все ж, вони не похитнули його. Чоловік зумів пройти через все і дати Михайлівщині гідний приклад для наслідування, героя, яким варто пишатися! Скільки сили духу, скільки витримки та терпіння, скільки життєвої мудрості може поміститися в одній душі!

І хоч його душа відлетіла на Небеса, ми все-таки сподіваємося, що вона спостерігає за нами з Небес і радіє нашим перемогам та допомагає пережити поразки... Світла йому пам'ять...