НАЙЯСКРАВІШІ СПОГАДИ ОСВІТЯН

Ми всі розуміємо, наскільки відповідальною, важливою та благородною є робота вчителя, але хто про неї зможе розповісти краще, ніж самі освітяни? Тож, ми поцікавилися у вчителів різних шкіл району, який день став найяскравішим у їхньому професійному житті і чи пам'ятають вони свій перший урок.

Марина Михайлівна Вертелецька (КЗ «Пришибська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.А.Шаламова»):

Найяскравіший день - 1 вересня 1986 року, коли я набрала свій перший клас. Ми проводили урок на базі дитячого садочка. Душу переповнювали і хвилювання, і гордість, що я набрала дітей. Тоді батьки були присутні на уроці. Я дуже переживала, щоб не переплутати імена дітлахів, бо ж це наша перша зустріч, і щоб дисципліна була. Але коли зустрілася очима з вдячними, допитливими поглядами, які дивилися на мене з захватом, які чекали чогось цікавого і нового, відчула радість вчителювання. Того дня я показувала малятам казку, щоб продемонструвати чому вони навчаться за шкільні роки. А ще запам'ятала повагу в очах батьків, їхнє бажання чимось допомогти. І я теж з великою повагою ставилася до них. Саме підтримка батьків стала для мене надалі рушійною силою для розвитку, за що я їм глибоко вдячна. Ось це - найяскравіші і найбільш хвилюючі спогади.

Світлана Павлівна Сардак (КЗ «Плодородненський НВК І-ІІІ ступенів»):

Перший урок - це суцільне хвилювання, яке просто затамовувало подих. Інших емоцій не було. Тільки під кінець заняття змогла опанувати себе, заспокоїлася, зрозуміла, що нічого страшного в цьому немає. Діти були насторожені, бо перед вчителюванням я працювала бібліотекарем, тож їм було незвично бачити мене в ролі педагога. Найяскравіший день важко назвати. Бути вчителем - насправді важка праця. Але коли розумієш, що дитина чомусь дійсно навчилася, щось запам'ятала, а зернята знань, посіяні мною, проросли - неповторне відчуття. Оце, мабуть, і є найщасливіші моменти в роботі педагога.

Світлана Олександрівна Подоляко (КЗ «Михайлівський районний методичний кабінет»):

Найяскравіший день - 1 вересня. Пам'ятаю, як у 1992 році вперше зайшла до класної кімнати викладати географію учням 9 класу. На мене дивилися вже досить дорослі діти, а я, тільки закінчивши інститут, надзвичайно хвилювалася розпочинати заняття. І дуже сподівалася на взаєморозуміння. Так і вийшло. Цей клас мені запам'ятався тим, що дві дівчинки після закінчення школи також вирішили стати вчителями географії.

Тетяна Йосипівна Богдан (КЗ «Михайлівська ЗОШ І-ІІ ступенів»):

Навіть зараз, 27 років потому, пам'ятаю, з яким хвилюванням і трепетною радістю готувалася до свого першого уроку. На той час було одне бажання - знайти «ключик» до серця кожної дитини, сформувати віру у власні сили. Кожного разу мені, мабуть, щастило, адже доля дарувала лише гарних, розумних, милих, потішних, талановитих учнів. А знаєте, що найприємніше в професії вчителя початкових класів? Тебе завжди пам'ятають і люблять, бо ти перша. Особливу насолоду я отримувала, коли мої першачки інтуїтивно називали мене мамою, бо гладила їх по голівці, масажувала пальчики, зав'язувала шнурочки, допомагала знайти відповіді на складні запитання і просто любила. Так тепло від тих слів дитячих стає, бо вони щирі, світлі і чисті. А як приємно пишатися своїми учнями, які здобувають маленькі перемоги на кожному уроці, коли без помилок пишуть диктанти, з легкістю орієнтуються в складному матеріалі, не бояться творити і помилятися. Намагаюся засвітити в душах своїх маленьких учнів сонечка, які б осявали їх життєву дорогу. Завтра настане новий шкільний день. Я знову прийду на урок, і на мене знову будуть дивитися очі моїх маленьких учнів... Скільки буде ще дзвоників і уроків у моєму житті? Але скільки б їх не було, я переконана, що будь-яка праця, чи то велика, чи мала, якщо вона діє на користь суспільства, є благородною. І я щаслива, що в цій праці є й моя частка.

Тамара Анатоліївна Касьянова (КЗ «Тимошівська ЗОШ І-ІІІ ступенів»):

Я кожен свій урок пам'ятаю. За 30 років вчителювання я можу розповісти про будь-яке заняття. І перший урок - не виняток. Я часто порівнюю нинішніх дітей із тими, з якими я розпочинала свою педагогічну діяльність. Мені здається, сьогоднішні діти менш пристосовані до життя, раніше учні були більш відкритті, а зараз - як маленькі кошенята: беззахисні, за ними треба доглядати. Я, як вчитель, дуже люблю спостерігати за долею своїх учнів, радуюсь усім досягненням, пишаюся ними. Яскраві моменти в моїй пам'яті - ті, які відбулися нещодавно. Зараз - час новітніх технологій, тож і дітлахів потрібно вчити по-новому. На жаль, ми не можемо самі забезпечити учнів усім необхідним, тому я звернулася до батьків з проханням, щоб вони поспілкувалися з підприємцями, запитали у них допомоги. Що приємно вразило - ми за рік змогли на високому рівні укомплектувати клас! І Галина Вікторівна Шаламова, голова «Благодійного фонду імені М.А.Шаламова» допомогла, придбавши плазмовий екран. Тепер ми можемо разом з дітлахами опановувати науки мультимедійно. Я взагалі про школу можу розповідати довго, бо люблю свою роботу. Приходжу сюди - і забуваю про все: і про те що хліб потрібно було додому купити, і про якісь повсякденні турботи.

Лариса Вікторівна Строєва (КЗ «Високівська ЗОШ І-ІІІ ступенів»)

Звичайно, я пам'ятаю свій перший урок. Це був 1982 рік, мені на той час було 19 років. Пам'ятаю всіх дітей. Клас мене сприйняв чудово: я - їх, а вони - мене. Я навіть не хвилювалася, адже була підготована, у мене - хороша база, бо, навчаючись в педучилищі, ми давали пробні уроки. Я пам'ятаю своїх перших учнів , а вони мене не забувають. Чудовий клас! Найяскравіший день - їхній випускний. Важко було прощатися з тими, хто зростав на очах, хвилювалася за долю учнів, за те, щоб обрали правильний шлях у житті.

Ольга Іванівна Іваннікова (КЗ «Пришибська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.А.Шаламова»)

Свій перший урок я давала у 8-б класі. Це був 1971 рік, у класі було 35-37 учнів. Клас - великий, складний, а я - молода і недосвідчена. Цілу ніч не спала, боялася. Зайшла в клас, мене представили класний керівник і завуч. Коли вони пішли, я залишилася один на один зі своїми учнями. Вони сиділи й дивилися на мене оцінюючим поглядом. Я почала їх питати, хто - відповідає, хто - ні. Врешті-решт провела урок. І вже потім, після випуску, вони мене запросили на зустріч випускників і поділилися своїми спогадами про наш перший урок. «Ви так хвилювалися, що аж руки тремтіли! Нам стало вас шкода»,- кажуть. Ось так мене оцінили (сміється)! Найяскравіший день? Таких днів - кожен рік багато: і 1 вересня, і останній дзвоник, і випускний. Я люблю свою роботу, люблю кожен урок, люблю всіх дітей: і розумних і не дуже, і слухняних, і непослухів! У мене - 52 роки педагогічного стажу, а в моїй родині сумарний педагогічний стаж - близько 400 років! У нас вчителі: дідусь, бабуся, мама, тато, вітчим, брат, свекруха, донька, чоловікова сестра, племінники! Це - наше покликання!

Валентина Василівна Онищенко (КЗ «Любимівська ЗОШ І-ІІІ ступенів»):

Це був 1978 рік, я читала українську мову у 7 класі. Хвилювалася надзвичайно, конспект вчила напам'ять! Але в мене були хороші наставники, котрі підтримали мене: заслужена вчителька України Галина Йосипівна Христенко та Галина Олексіївна Мішкова. Я їм дуже вдячна за той заряд енергії, любові до рідної мови, який від них отримала! І зараз я вже 40 років працюю у школі, котру сама колись закінчила. Найяскравіший день у професійній діяльності - перший день у ролі вчителя, коли прийшла до школи, а колеги - це мої колишні вчителі. Почувала себе трохи ніяково, комплексувала, та мене прийняли у колектив тепло. Не шкодую, що обрала таку професію, адже в мене дуже багато гарних учнів, які пам'ятають, дзвонять (не тільки з України, але й з-за кордону). Це - найбільша радість для вчителя: залишити свій слід у душах школярів.

Виховувати дітей, виховувати націю - це складно. Саме тому кожен з нас розуміє, як треба цінувати вчителів. Ми дякуємо Вам за серце і душу, вкладені у кожного бешкетника, за Вашу невтомну працю, за те, що хвилюєтеся про чужих дітей не менше, ніж про своїх!