ТРЕНЕР, ЯКИЙ НАЗАВЖДИ ЛИШИВСЯ У СЕРЦЯХ УЧНІВ
Напередодні Дня Незалежності України кожен, напевно, згадує всі злети і падіння держави, всі перемоги та невдачі. І, звичайно ж, ми згадуємо тих, хто не чекав допомоги інших і сам брався писати історію своєї країни.
10 серпня 2010 року пішов з життя Анатолій Міланович Антонов, тренер секції з боксу в смт Пришиб, заслужений майстер спорту СРСР. Сильний, сміливий, уважний, чесний... Саме таким його пам'ятають учні.
Народився Анатолій Міланович 20 лютого 1945 року. Мати тяжко хворіла, тому виховувала його бабуся, а навчався у Мелітопольському інтернаті. Вже там юний Анатолій почав вчитися боксу, з хлопцями тікав на тренування. При цьому, вчився добре, знання давалися йому легко. «Де ви бачили хлопця, який, виховуючись в інтернаті, пише грамотно, без жодної помилки? А Міланович так і писав,» - з посмішкою розповідає дружина Лариса Вікторівна Антонова.
Після закінчення навчання Анатолій Міланович пішов служити на флот. І своїм підопічним-відвідувачам секції з боксу не раз розповідав, як плавав на підводному човні. І матросів на флоті тренував, виступали на змаганнях.
Потім Анатолій Міланович одружився, а після закінчення служби переїхали до Пришиба. І Лариса Вікторівна йшла з ним пліч-о-пліч, підтримуючи в усіх починаннях. Коли Анатолій Міланович вирішив організувати сецію з боксу в Пришибі, все робили, як то кажуть, з нуля.
«Секція боксу починалася на голому ентузіазмі, дали кімнату і все. А створювалося все руками Мілановича, діставалося правдами і неправдами, через друзів, знайомих. Гирі, гантелі, мати - треба було немало всього... Спонсорів як таких не було. Зараз в мене і простирадл немає, - сміється жінка, - бо все йшло на ринги, закупляли матеріали, самі шили боксерські труси, а рукавиці, груші зашивали-підшивали знайомі.»
Анатолій Міланович завжди говорив, що хлопці повинні вміти себе захищати, тому з головою і поринув у цю відповідальну справу - спортивне виховання молодого покоління. «Ходили і дорослі, і підлітки, і зовсім маленькі дітки. Їх Міланович називав жартома мультиками,» - пригадує дружина тренера.
А тепер ці ж самі мультики, завдяки своєму вчителю, пішли тим самим шляхом і зараз займаються тим видом спорту, любов до якого привив Анатолій Міланович. А Юрій Хозреванідзе навіть продовжив справу тренера і веде заняття з боксу в Пришибському будинку культури.
Анатолій Міланович - справжній тренер... Він часточку своєї душі вкладав у кожного підопічного, тому, мабуть, і залишився у серцях своїх учнів. Хлопці самі звернулися до редакції газети, щоб написати про життя свого тренера, подякувати за всі настанови, сказати, що слід, залишений у їхніх душах - нетлінний...
«Для своїх учнів він був більше, ніж тренер. Він вчив нас не тільки боксувати, але й бути людьми. Він був справжнім фанатом боксу, брав дітей з вулиць і прививав любов до спорту. На його заняття всі ходили із задоволенням, це була ніби друга родина. Пам'ятаю, як перед виходом на ринг на змаганнях він хвилювався за кожного, щоб ніхто не отримав травм. Я все дитинство провів на цих тренуваннях. Вдячний батькам, що записали мене на секцію, а ще більше вдячний Анатолію Мілановичу за те, чому він мене навчив. Ніколи не забуду того, що він зробив для нас.»
Юрій Хозреванідзе
«Він бачив в людях те, що не кожному дано, брав до себе на тренування простих хлоп'ят і випускав справжніх чоловіків. Він залишив частинку себе в кожному з нас, і ми ніколи цього не забудемо.»
Артем Шинкаренко
«Анатолій Міланович був моїм першим тренером, і він багато чому мене навчив, зокрема - ставити високі цілі і досягати їх. Те, що я пізнав радість перемог, - його заслуга! Анатолій Міланович завжди міг дати правильну пораду в скрутній ситуації. Ніколи не забуду його настанови та підтримку перед боєм.Я вдячний йому за ті зусилля, які він доклав до нашого розвитку, за все, що він для нас зробив.»
Олексій Сухоруков
«Його настанови перед змаганнями можна застосовувати і в повсякденному житті. Він для нас був не лише тренером, а й вчителем. Він змушував нас працювати до сьомого поту, але ця вимогливість давала свої плоди. Коли треба, знаходив слова підтримки, а щоб підбадьорити, сипав влучними жартами. Я радий, що вчився боксу саме під керівництвом такого тренера.»
Валентин Грищенко
Кожна людина сама вибирає, яку роль буде грати в суспільстві. Якщо наполеглива і йде до своєї мети, незважаючи ні на що, швидше за все, вона її доб'ється. Головне - не здаватися після «падінь». Це, напевно, ключовий фактор. Цьому вчив тренер своїх підопічних, ця настанова, можливо, допоможе і вам...